Олімпійська гордість Херсонщини

Новый рисунок

Іван Сотніков –перший олімпієць Херсонщини, п’ятиразовий чемпіон СРСР та багаторазовий чемпіон України з веслування на байдарці-одиночці на 10 000 м., майстер спорту СРСР.

Народився 19 січня 1913 року в м. Цюрупинськ Херсонської області. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, кулеметник 4-го Українського фронту, санітар роти автоматників. Демобілізувався у 1946 році. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними медалями.

З 1949 по 1965 рік займався веслуванням на байдарці
, входив до складу збірної команди СРСР. виступав за ДСТ «Спартак».

На ХV Олімпійських іграх (Гельсінкі, 1952 р.) Іван стартував на байдарці-одиночці на дистанції 10 тис. метрів і став сьомим, показавши час 48 хвилин 36.8 секунд і поступившись фіну Т.Стромбергу на 1 хв. 14 сек. На той час це було серйозне досягнення херсонця, яке дало поштовх для стрімкого розвитку веслування в області.

Іван Сотніков прийшов у спорт зовсім випадково у доволі солідному віці — 39 років. Може тому його рекорди у свій час у спортивному світі справили ефект бомби, що розірвалася. Та і як могло бути інакше, якщо необтесаний, зовсім безграмотний сільський мужик, рибалка цюрупинської артілі, заради жарту сів у байдарку і раптом випередив професіоналів?

У 1950 році став чемпіоном міста Херсона, у 1951 році — чемпіоном України, у 1952 році — чемпіоном СРСР. Вважався одним із сильніших у світі веслувальників-стайєрів, колеги називали його «Іван-сила». На чемпіонаті Радянського Союзу в 1956 році за 300 м до фінішу в нього прямо на дистанції розійшлися післяопераційні шви, проте Сотніков, стиснувши зуби, закінчив заїзд, але більше не виступав і пішов зі спорту. Завершивши спортивну кар’єру, він деякий час працював тренером, хоча мав усього два класи освіти. Багато зробив для популяризації веслування в області.

Останні роки свого життя, а це майже 30 років, залишивши рідних, він провів на самоті, у маленькому будиночку на острівці у плавнях річки Конка. Саме тут після Великої Вітчизняної війни він уперше взяв у руки спортивне весло. І до кінця своїх днів не втрачав оптимізму й життєлюбства. Журналісти, що любили бувати у діда Івана, охрестили легендарного спортсмена «найбільш заслуженим Робінзоном України». Помер Іван Сотніков у 2004 році на 92-му році життя.

З легкої руки Івана Сотникова 9 чоловік – наших земляків і так чи інакше пов’язаних з Херсонщиною спортсменів – стали олімпійськими чемпіонами.

 

Новый рисунок (1)

БЕРЕШ Олександр Миколайович – срібний призер XХVIІ Олімпійських ігор у Сіднеї (2000 р.), чемпіон світу, багаторазовий чемпіон Європи, заслужений майстер спорту зі спортивної гімнастики.

Народився 12 жовтня 1977 року в Первомайську Луганської області, де розпочав займатися спортивною гімнастикою у спеціалізованій ДЮШ олімпійського резерву облради ФСТ «Динамо». Хлопець ріс без батька. Пріоритетами життя О.Береша були чесність і порядність.

Першим тренером Олександра став Леонід Гуров, а потім разом з Ігорем Писаренком відточувалася спортивна майстерність майбутнього чемпіона.

«У Сашка з дитинства був непростий характер, не кожен тренер міг би з ним упоратися, — згадує перший наставник Береша, директор ДЮСШ Первомайського управління освіти Леонід Гуров. — Коли я вперше побачив юнака у спортзалі, відразу зрозумів, що це неординарний хлопчик, у нього закладені дані доброго спортсмена. Саша не вмів програвати. Саме ця якість і служила для нього тим «моторчиком», що вів його до перемоги».

Сашко дуже любив відпочинок на природі, а ще полюбляв ловити рибу та грати у футбол і більярд. У 1988 році в м. Херсоні відкривається інтернат спортивного профілю при Вищому училищі фізичної культури, до якого переїздить О.Береш разом зі своїм тренером І. Писаренком. Саме у Херсоні починається сходження О.Береша на спортивний Олімп. Тут він став лідером Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», через рік потрапляє до резерву збірної України, а в 17 років Сашка беруть до основного складу. У 2000 році за підтримки заслуженого майстра спорту Ігоря Коробчинського Олександр стає абсолютним чемпіоном Європи. Навчався у Херсонському державному університеті, який закінчив у 2001 році, здобувши освіту магістра.

Завдяки щоденній наполегливій праці Олександр досяг значних успіхів. Він — член збірної команди України зі спортивної гімнастики з 1995 року, абсолютний чемпіон Європи (2000 р.) та Всесвітньої Універсіади (1999 р.). Чотири рази ставав призером чемпіонатів світу, багаторазовий переможець і призер етапів Кубка світу та національних турнірів.

На Олімпіаді-2000 у Сіднеї Олександр Береш завоював для збірної України «срібло» і «бронзу», що підтвердили високий клас і глибокі традиції херсонських гімнастів. Береш був капітаном чоловічої гімнастичної збірної команди України та кандидатом на участь у XXVIII літніх Олімпійських Іграх 2004 року в Афінах

Трагічна смерть 29 лютого 2004 року в автокатастрофі на Обухівському шосе м. Києва не дала можливості у повній мірі розкритися таланту Олександра.

Загинув Береш буквально через день після чемпіонату України. Близькі Олександра відзначають, що у нього було якесь невезіння з автомобілями. До трагічного зіткнення гімнаст уже двічі потрапляв в аварії, хоча водив дуже обережно. Коли Олександр купував «Пежо–307», обіцяв дружині, що проїздить на ньому довго, а вийшло так, що проїздив лише кілька місяців. У Олександра Береша була мрія — виграти олімпійське золото. Ніхто не сумнівається, що так би і сталося, але аварія порушила всі плани. Мрію Олександра здійснив гімнаст Валерій Гончаров і свою медаль він присвятив другу.

Олександр Береш був не тільки прекрасним спортсменом, хорошою людиною, але й люблячим сином, чоловіком та батьком. Мама Олександра проживає у Голопристанському районі, підростає донька Валерія. Завдяки дружині Світлані Береш з 2005 року, двічі на рік, традиційно проводиться турнір, присвячений пам’яті О.Береша.

У день народження спортсмена, 12 жовтня, він проходить у рідному місті гімнаста — Первомайську, а в день загибелі — в Херсоні. Також Світлана є засновницею Херсонського обласного благодійного Фонду ім. О.Береша, який займається організацією турнірів зі спортивної гімнастики, а згодом в планах – організація дитячої гімнастичної школи в Херсоні.

 

Новый рисунок (2)

ЛАТИНІНА (ДИРІЙ) Лариса Семенівна – дев’ятиразова Олімпійська чемпіонка (XVI, XVIІ, XVIІІ Олімпіади), чемпіонка світу, Європи та СРСР зі спортивної гімнастики.

Народилася Лариса Семенівна 27 грудня 1934 року в с. Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області. Батько — Дирій Семен Андрійович (1906-1943), учасник Великої Вітчизняної війни, загинув у Сталінградській битві. Мати — Барабанюк Пелагея Онисимівна (1902-1975). Росла Лариса у післявоєнному Херсоні, тут почала свій шлях у великий спорт.

Навчалася у Херсонській середній школі № 14, займалася у хореографічному гуртку. У гімнастику прийшла у п’ятому класі, коли її балетмейстер виїхав з міста. Першим наставником був Михайло Опанасович Сотніченко.

У 1950 році Дирій стала першорозрядницею і у складі збірної команди школярів України відправилася на всесоюзну першість у Казань. Проте у столиці Татарії вона виступила невдало. Після тієї невдачі Лариса тренувалася по два рази на день. Восени вони з Сотніченком перейшли до роботи над програмою для майстрів. Досить скоро Лариса стала першим майстром спорту в рідному місті. Виступаючи вже за оновленою програмою на дорослій першості України в Харкові, гімнастка зайняла четверте місце.

На всі привабливі пропозиції переїхати в інше місто Лариса відповідала відмовою. Школу вона закінчила у 1953 році із золотою медаллю і вступила до Київського державного інституту фізичної культури, продовжуючи тренуватися в спортивному товаристві «Буревісник» у тренера Олександра Мішакова.

На дебютному для себе чемпіонаті світу в Римі у 1954 р. виграла золоту медаль у командних змаганнях у складі збірної СРСР.

Засяяла зірка Лариси Латиніної, найбільш успішної спортсменки Херсонщини, у 1956 році на ХVI Олімпійських іграх у Мельбурні, де вона стала олімпійською чемпіонкою у командній першості Свій успіх Латиніна повторила через 4 роки на Олімпіаді в Римі (1960 р.) та на Олімпіаді в Токіо (1964 р.). Крім того, в особовому заліку вона завоювала 6 золотих нагород. У Мельбурні та Римі Лариса Латиніна стала абсолютною олімпійською чемпіонкою. У Токіо на Іграх XVIII Олімпіади (1964 р.) гімнастка стала дворазовою олімпійською чемпіонкою у командній першості та вільних вправах, а також срібним призером у багатоборстві та опорному стрибку і виборола «бронзу» на брусах та колоді.

Усього майстер спорту Лариса Латиніна має 18 олімпійських нагород: 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзових.

За кількістю нагород вона була рекордсменкою до Олімпійських ігор 2008 року у Пекіні і лише зараз американський плавець Майкл Фелпс перевершив її досягнення за кількістю золотих медалей. Ім’я української гімнастки за видатні спортивні результати внесене до Книги рекордів Гіннеса у трьох номінаціях.

Після завершення кар’єри, з 1966 по 1977 р. була тренером збірної СРСР. Під її керівництвом команда тричі вигравала у 1968, 1972, 1976 роках олімпійські медалі золотої чеканки. П’ять років Латиніна входила в Організаційний комітет «Олімпіада-80», потім відповідала за розвиток гімнастики у спорткомітеті Москви.

Зірка на честь Лариси Латиніної закладена у Києві на майдані Незалежності. У дні святкування свого 70-річчя вона отримала незвичайний подарунок з рук космонавта Германа Титова – сертифікат, згідно з яким одна із зірок у сузір′ї Козерога носить її ім′я. У 2000 році їй присвоєно звання «Почесного громадянина міста Херсона».

Нагороджена орденом Леніна (1957 р.), орденом Дружби народів (1980), трьома орденами «Знак Пошани» (1960, 1965, 1972 рр.) і орденом Пошани (2000 р.) та орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2002).

Латиніна є автором книг «Рівновага» (1975 р.), «Гімнастика крізь роки» (1977 р.), «Солнечная молодость» (1958 р.), «Как зовут эту девочку» (1974 р.), «Команда» (1977 р.).

Багато десятків років Латиніна віддала спорту, зараз пенсіонерка. Разом з чоловіком Юрієм Фельдманом нині проживає в Росії (м. Семенівське Московської області). Має доньку — Латиніну Тетяну Іванівну (1958 р. народ.), яка протягом 15 років танцювала у хореографічному ансамблі «Березка», та онуків Костянтина і Вадима. Захоплюється квітами, має своє господарство, живність. Часто приїздить до міста свого дитинства, яке колись дало їй путівку в життя.

 

 

Новый рисунок (4)

ЛИСЕНКО Тетяна Феліксівна — дворазова чемпіонка XXV Олімпійських ігор у Барселоні (1992 р.), дворазова чемпіонка світу, чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту зі спортивної гімнастики. Народилася 21 червня 1975 року в м. Херсоні. Тренувалася в спортивному товаристві «Динамо», заслужений майстер спорту з 1992 року, випускниця Херсонського училища олімпійського резерву. Тренери — О. Б. Дудченко, О.В.Остапенко. Закінчила Київський державний інститут фізичної культури.

Тетяна Лисенко стала одною із героїнь змагань XXV Олімпіади в Барселоні (1992 р.). Гімнастка виборола два «золота» — у командній першості та на колоді, «бронзу» в опорному стрибку і була сьомою в абсолютній першості.

Тетяна славилася надзвичайним рівнем складності й гордовитим стилем виконання вправ. Вона виграла багато медалей на важливих змаганнях, але нестабільність не дозволила їй добитися більшого — вона була серйозним претендентом на перемогу в абсолютному заліку на барселонській Олімпіаді й на чемпіонатах світу 1991 та 1993 років, але допустилася помилок.

Лисенко входила до збірної СРСР на початку 90-х, коли в країні не бракувало гімнастичних талантів. Навіть пробитися до головної команди вважалося неабияким досягненням — жіноча збірна Радянського Союзу ніколи не програвала командних змагань на Олімпійський іграх.

На відміну від багатьох інших радянських гімнасток Лисенко не емігрувала, а продовжила виступати за Україну. На чемпіонаті світу в Бірмінгемі у 1993 році вона була третьою в абсолютній першості. Ця медаль могла б бути золотою, якби спортсменка не виступила за килим у вільних вправах. На тих змаганнях Лисенко була єдиною із гімнасток колишнього СРСР на п’єдесталі.

Після завершення спортивної кар’єри Тетяна Лисенко поїхала до США і зараз живе в Каліфорнії (Сан-Франциско). Працювала тренером приватної школи. Закінчила університет і, за словами її колишнього тренера Олега Остапенка, працює адвокатом. Одружена, виховує доньку.

 

Новый рисунок (6)

БІЛОУЩЕНКО Сергій Олександрович –бронзовий призер ХХVIII Олімпійських ігор в Афінах (2004 р.), абсолютний чемпіон Кубка Світу, срібний призер чемпіонату Світу, двократний чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон міжнародних регат класу А, чемпіон України, заслужений майстер спорту України з академічного веслування. Народився 16 вересня 1981 року у смт Чаплинка Херсонської області. З 1-го по 7-й клас навчався у Чаплинській середній школі № 2, а у 1995 році вступив до Миколаївського вищого училища фізичної культури, де і почав займатися академічним веслуванням.

З 2000 року, після завершення навчання в училищі, почалася успішна спортивна кар’єра Сергія – участь та перемоги на регатах України, Кубках України, командних чемпіонатах України, чемпіонатах Європи. Олімпійську медаль виборов на афінській Олімпіаді у складі четвірки.Тренується Сергій у спортивному клубі ВМС України, продовжує службу у Міністерстві внутрішніх справ України, має звання старшого лейтенанта.

Спортивними успіхами С. Білоущенко завдячує своєму першому тренеру Раїсі Безсоновій, тренерам Віталію Раєвському та Анатолію Шишканову.

Навчається у Дніпропетровському державному інституті фізичної культури та спорту. Одружений, має хобі – колекціонування сувенірів. Нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня, почесними грамотами та дипломами Верховної Ради України.

 

Новый рисунок (8)

ГУРКОВСЬКИЙ Павло Миколайович – срібний призер ХХІV Олімпійських ігор у Сеулі (1988 р.), чемпіон світу, срібний призер чемпіонатів світу 1985, 1986 рр., п’ятикратний чемпіон СРСР, переможець змагань «Дружба – 84», заслужений майстер спорту з академічного веслування. Народився 13 вересня 1960 року у с. Бойове Генічеського району Херсонської області. Закінчив Щорсівську середню школу Генічеського району. З 1978 року служив у 4-му яхт-клубі Чорноморського флоту у м. Херсоні, де почав займатися академічним веслуванням. Першим тренером був Юрій Кравченко.

З 1981 року працював у ФСТ «Динамо» (Херсон) з тренерами Олегом та Георгієм Волощуками. Згодом закінчив Миколаївський державний педагогічний інститут, має диплом тренера-викладача.
Член збірної команди СРСР з 1983 по 1989 роки. На Олімпійських іграх у Сеулі у 1988 р. виборов срібну медаль у складі чоловічої вісімки.

Одружений, виховує двох доньок Олену та Ольгу, які теж займаються академічним веслуванням.

Нагороджений орденом «За трудову доблесть» (1988), медалями, Почесною грамотою Верховної Ради СРСР. Підприємець.

Спортивні досягнення

1981 – чемпіон Збройних Сил СРСР
1983-1989 – п’ятиразовий переможець «Большой Московской регаты» (вісімка)
1984-1988 – чемпіон СРСР
1984 – переможець міжнародної регати «Дружба-84» (вісімка)
1985 – чемпіон світу (вісімка)
1985, 1987 – переможець міжнародної регати у Швейцарії (вісімка)
1986 – срібний призер чемпіонату світу (вісімка)
1987 – переможець «Королівської регати» (Великобританія, вісімка).

 

 

Новый рисунок (9)

КОМАРОВ Микола Анатолійович – срібний призер ХХІV Олімпійських ігор у Сеулі (1988 р.), чемпіон світу, заслужений майстер спорту з академічного веслування.

Народився 23 серпня 1961 року в м. Запоріжжя. Навчаючись у середній школі № 8 м. Запоріжжя, почав займатися веслуванням. З 1979 року служив у 4-му яхт-клубі Чорноморського флоту у м. Херсоні. Освіта вища, закінчив Миколаївський педагогічний інститут, тренер-викладач. Виступав за ФСТ «Динамо» (Херсон). Тренери – Олег і Георгій Волощуки.

На ХХІV Олімпійських іграх 1988 року у Сеулі Микола Комаров став срібним призером у складі чоловічої вісімки (Веніамін Бут, Андрій Васильєв, Віктор Дідук, Олександр Думчев, Павло Гурковський, Олександр Лук’янов — стерновий, Віктор Омельянович, Василь Тиханов).

Після закінчення спортивної кар’єри працював викладачем фізичної культури у школі № 11 м. Херсона.

Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1988), медаллю «За трудову відзнаку».

Одружений, має двох синів Павла та Едуарда. Підприємець.

Спортивні досягнення

1983 –переможець Кубка СРСР
1984 – чемпіон СРСР (вісімка)
1985 – чемпіон світу (вісімка)
1986 – срібний призер чемпіонату світу (вісімка)
1987 – срібний призер чемпіонату світу (четвірка)
1984-1989 – чемпіон СРСР (двійка)
1984 – переможець «Дружба — 84» (Москва, вісімка)
1985 – переможець регати в Швейцарії
1986-1987 — дворазовий переможець Королівських регат (Великобританія).

 

 

Новый рисунок (10)

МАРЧЕНКО Олександр Миколайович — бронзовий призер ХХІV Олімпійських ігор у Сеулі (1988 р.), триразовий срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу (1993, 1994 рр.), чемпіон Європи, призер чемпіонатів СРСР, заслужений майстер спорту з академічного веслування. Народився 12 січня 1968 року в Херсоні. Веслуванням почав займатися, ще навчаючись у середній школі № 49 м. Херсона. Перший тренер – Олександр Бакарасєв.

Служив мічманом 1-го яхт-клубу ВМС України. Пізніше виступав за ФСТ «Динамо» (Херсон). Освіта вища, закінчив Херсонський державний університет. За фахом – тренер-викладач фізичної культури.

На ХХІV Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі посів третє місце у двійці парній. Був членом олімпійської збірної України на XXVI Олімпійських іграх 1996 року (Атланта, США, четвірка парна – 7 місце) та XXVII Олімпійських іграх 2000 року (Сідней, Австралія, четвірка парна – 6 місце). Тренер — Микола Злобін.

Після закінчення спортивної кар’єри у 2007 році Олександр Марченко працював тренером збірної команди України з академічного веслування.

З 2009 року — тренер-викладач з академічного веслування Херсонської школи вищої спортивної майстерності.

Нагороджений медаллю « За трудову відзнаку» (1988).

Спортивні досягнення
Учасник 7 чемпіонатів світу та 5 чемпіонатів Європи.
1986 – чемпіон світу серед юніорів
1993-1994 – срібний призер чемпіонатів світу
1997 – бронзовий призер чемпіонату світу, чемпіон Європи.
1999 – срібний призер чемпіонату світу у складі четвірки (Олександр Заскалько, Олег Ликов і Леонід Шапошніков)
1987-1988 – призер чемпіонатів СРСР з академічного веслування у складі четвірки.

 

Новый рисунок (11)

БАЛАБАНОВА (НЕПИТАЄВА) Ганна Сергіївна – бронзова призерка XXVIII Олімпійських ігор у Афіниах (2004 р.), чемпіонка Європи, багаторазова призерка Кубків світу, заслужений майстер спорту з веслування. Народилася 10 грудня 1969 року в м. Вінниця. Навчалася у Вінницькій середній школі № 7. У дев’ятирічному віці почала займатися веслуванням. Перший тренер — Олена Петрушина.

Через рік після одруження (1991 р.) Ганна переїхала до Херсона, де чотири роки навчалась у Херсонській школі вищої спортивної майстерності у тренерів Глущенка Сергія, Сергуна Сергія та Непитаєва Андрія. Закінчила Вінницький педагогічний університет (2001).

Член збірної України, потім збірної СРСР. Представляла херсонський спорт на ХХVI та ХХVII Олімпіадах.

Стала бронзовим призером XXVIII Олімпійських ігор у веслуванні на байдарці-четвірці на дистанції 500 метрів. Тренувалася у спортивному клубі ВМС України, херсонському «Динамо», вінницькому «Спартаку».

Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня (2004), відзнаками Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Одружена, має доньку Ольгу та сина Георгія. Проживає у м. Вінниця. Працює в УМВС викладачем. Капітан.

 

Новый рисунок (12)

КІРСАНОВ Сергій Федорович – срібний призер ХХІV Олімпійських ігор у Сеулі (1988 р.), дворазовий чемпіон світу, заслужений майстер спорту СРСР з веслування на байдарах. Народився 2 січня 1963 року у м. Севастополь. Свою спортивну кар’єру Сергій Кірсанов починав у Криму, потім тренувався у Миколаєві. З 1981 року проживає у м. Херсоні, до якого прикипів усім серцем і вважає своєю батьківщиною.

Освіта вища, у 1989 році закінчив Миколаївський державний педагогічний інститут ім. В.Г.Бєлінського, тренер зі спорту.

Срібний призер ХХІV Олімпійських ігор 1988 року у Сеулі (Південна Корея) з веслування на байдарах на 1000 м у складі четвірки (Олександр Мотузенко, Ігор Нагаєв, Михайло Сливинський).

Виступав за Збройні Сили (Херсон). Тренери — В. Жураховський і В. Образцов. Член збірної СНД на Іграх XXV Олімпіади 1992 року у Барселоні (Іспанія).

Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку» (1988).

З 1994 по 2003 рік Сергій Кірсанов працював заступником начальника І яхт-клубу ВМС України.

З 2008 року – тренер-викладач з веслування на байдарках і каное спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійської резерву та І яхт-клубу ВМС України у Херсоні.

Одружений, має двох дочок.

Спортивні досягнення

1981 – срібний призер першості Європи з веслування на байдарках
1987 – чемпіон та бронзовий призер чемпіонату світу дворазовий чемпіон світу з веслування на байдарах на 1000 м у складі четвірки
1989-1990 – чемпіон світу
1984, 1987-1992 — багаторазовий чемпіон СРСР
1987 – володар Кубка СРСР
1981-1993 – багаторазовий чемпіон України

 

Новый рисунок (13)

ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА Інна Володимирівна – чемпіонка XXIX Олімпійських Ігор в Пекіні (2008 р.) на одиночній байдарці та бронзова призерка XXVIII Олімпійських ігор в Афінах (2004 р.), срібна призерка ХХХ Олімпіади в Лондоні (2012 р.), бронзова призерка чемпіонатів світу, дворазова чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту України з веслування на байдарках.

Народилася 20 вересня 1982 року в с. Новорайське Бериславського району Херсонської області. Через рік після народження Інни родина переїздить до с. Ольгівка.

Мешкаючи у живописних місцях поруч з красенем Дніпром, Інна поєднувала навчання в Ольгівській середній школі зі спортом. Дівчина почала займатися веслуванням у семирічному віці. Її першим тренером був Віктор Худоба.

У 1996 році Інна вступає до Київського спортивного ліцею-інтернату, в якому продовжуються посилені заняття спортом. Тренер, що працює з нею і досі — Сергій Дубінін. Також її тренує Маргарита Бобильова.

Уже у 1997 році дівчина виступала за товариства «Україна», «Динамо» (Київська область) у збірній команді України. 1998 рік був для Інни успішним – вона посіла перше місце на чемпіонаті Європи, а у 1999 році стала переможницею та призеркою на Міжнародній регаті.

На Олімпійських іграх в Афінах у 2004 році Інна виборола третє місце у складі четвірки на дистанції 500 м. Наступний олімпійський старт у Пекіні у 2008 році став для неї золотим — на одиночній байдарці вона показала у фінальному заїзді час 1:50,673, випередивши при цьому італійку Жозефу Ідем усього на 4 тисячні секунди. На Олімпіаді-2012 у Лондоні Інна Осипенко-Радомська виборола 2 срібні медалі для української команди, ми з гордістю можемо пишатися , адже вона уродженка Херсонщини і прославила наш край.

Закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України.

Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. Зараз проживає у Вінниці, працює штатним спортсменом-інструктором збірної команди України. Одружена, виховує доньку Уляну. Любить туризм та велосипедний спорт.

Спортивні досягнення

2000 – призерка чемпіонату Європи
2007 – бронзовий призер чемпіонату світу (байдарка-одиночка, 200 м.)
2010 – чемпіонка та призерка чемпіонату світу. За версією НОК признана «Кращою спортсменкою року», «Герой спортивного року», «Людина року»
2011 – призерка чемпіонату світу та Європи, «Краща спортсменка серпня».
2012 – 2 срібні медалі, ХХХ Олімпіада в Лондоні
на байдарці-одиночці на 200 і 500 м.

 

Новый рисунок (14)

ПОСТРЄХІН Сергій Альбертович – чемпіон та срібний призер ХХІІ Олімпійських ігор у Москві (1980 р.), чемпіон та бронзовий призер чемпіонатів світу, чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон СРСР на одиночці і двійці, заслужений майстер спорту з веслування на байдарках і каное.

Народився 1 листопада 1957 року в Херсоні. Навчаючись у Херсонській середній школі № 34, в 12-річному віці почав займатися веслуванням. Перший тренер — О. Колибельников.

У 1979 році на чемпіонаті світу з веслування на байдарках та каное у західнонімецькому місті Дайсбурзі Сергій Пострєхін виборов золоту медаль на одиночці на дистанції 500 м, ставши одним з творців «херсонського дива» — єдиного випадку, коли всі медалі для збірної команди завоювали представники однієї області.

Золоту олімпійську медаль та звання олімпійського чемпіона Сергій Пострєхін здобув у 1980 році на Олімпійських іграх у Москві на каное-одиночці (дистанція 500 м), виступаючи у складі збірної СРСР. На дистанції 1000 метрів він фінішував другим і здобув срібну медаль.

С.Пострєхін був старшим тренером з каное Об’єднаної команди на Олімпійських іграх 1992. На тренерській роботі виховав двох олімпійських чемпіонів.

Закінчив Херсонський державний технологічний інститут. Служив в УМВС України в Херсонській області, займався організацією і навчанням особового складу у відділенні професійної підготовки зі стрільби і бойового самбо.

На початку 90-х почав свій шлях у бізнесі. Реалізував ряд успішних проектів: створення мережі продуктових магазинів, відкриття млинового комплексу, залучення інвестицій в будівництво автобану Київ — Одеса. Як антикризовий менеджер, вивів з банкрутства міську друкарню. З 1999 року був керівником інвестиційних програм «Західінкомбанка». Зараз очолює Херсонське відділення Національного Олімпійського комітету України.

Нагороджений орденами «Дружби народів», «За заслуги» ІІ ступеня, «Знак Пошани». Одружений, має двох синів. Мешкає у Херсоні.

Спортивні досягнення

1976-1980, 1982, 1984 — чемпіон СРСР на одиночці і двійці
1982 — бронзовий призер чемпіонату світу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.